зараз будуть соплі. часто чую, що мужчини не плачуть, але життя інколи може вдарити. для мене такий удар стався ранком 2 лютого. зараз я просто хочу поділитись своїм маленьким болем і скажу одразу, що мені насрати якщо дане комусь не подобається.
Андрій Кузьменко помер. я знаю.знаю що помирають всі. що ніхто не вічний. що треба йти далі. ціле життя навіть не уявляв яку частину для мене займає та людина... його пісні, яких в плейері просто купа, його книжки які справді мене перли (не просто подобались), його жарти і його прямолінійність. в живу я побачив його на фестивалі Захід. та енергія яку він дав простим людям з сцени тримала місяцями. хоча ні...частинка тої енергії залишилась в серці і напевне вона там на завжди. він не просто був виконавець чи зірка естради. та людина була чимось більшим. в ту ніч він зміг відкрити серце і довести людині що їй не обовязково боятись і ти можеш змінити себе і тим ти змінюватимеш світ.
чувак,твої книжки, щось неймовірне! це єдині дві книжки які я брав у рукиз будь яким настроєм і завжди коли закінчував читати в мене був ОФІГЕННИЙ настрій! але...
твої пісні могли бути повні маразму і жорсткого стьобу а могли бути глибокими де не видно дна. це ті пісні на яких рослипокоління. за це тобі подяка.
головне, що мені в тобі подобалось то правда що йшла з твоїх вуст. тобі було пофіг на популярність і модні фігні.
людина що говорила правду.
вперше за багато років сижу плачу. мені майже 30 років а я сижу і плачу бо для розуміння того щоти частина мого серця і життя ти мусів піти з цього світу. надіюсь там ми колись там зустрінемось.
просто сижу і плачу. дякую тобі, Андрій!